Мінеральні компоненти та вода

Мінеральна вода: склад, види, користь для здоров’я. Як вибрати мінеральну воду і яка краще

Мінеральні води — це підземні (рідко поверхневі) води, для яких характерно підвищений вміст біологічно активних компонентів і які володіють специфічними фізико-хімічними властивостями. Залежно від цих властивостей і складу, мінеральна вода може використовуватися як у якості зовнішнього, так і в якості внутрішнього лікувального засобу.

Природа появи мінеральної води — це дощова вода, віками і тисячоліттями накопичується в різних шарах земної породи. Весь цей час в ній розчинялися численні мінеральні речовини, і чим глибше в породу вона пішла, тим більше очистилася і тим більше в ній вуглекислоти і корисних речовин. Саме тому, в залежності від глибини свого знаходження, мінеральна вода відрізняється за своїм складом і властивостями.

Мінеральна вода: склад і види

Хімічний склад мінеральної води являє собою, в першу чергу, різноманітні комбінації з шести основних компонентів: натрій (Na), кальцій (Са), магній (Мд), хлор (Сl), сульфат (SO4) і гідрокарбонат (НСО3). Таким чином розрізняють: гідрокарбонатні, хлоридні, сульфатні та інші мінеральні води.

Двоокис вуглецю (вугільний ангідрид) також є важливим компонентом мінеральної води, так як за рахунок взаємодії вуглекислого газу з підземних породами і формуються лікувальні властивості води. Вуглекислий газ, крім того, пом’якшує смак напою і сприяє кращому вгамування спраги. Він також стабілізує хімічний склад мінеральної води, тому для збереження всіх корисних властивостей її перед розливом додатково насичують двоокисом вуглецю.

У невеликих кількостях в мінеральній воді міститься майже вся таблиця Менделєєва в мікро — і ультрамикродозах. У найбільшій кількості в ній представлені: залізо, йод, фтор, бром, миш’як, кобальт, молібден, мідь, марганець і літій.

Крім складу мінеральна вода розрізняється ще й по своїй температурі. Вона буває холодною (менше 20°С), субтермальной (від 20 до 37°С), термальні (від 37 до 42°С) і гипертермальной (понад 42°С).

І, нарешті, по мірі концентрації мінеральних солей вона підрозділяється на: столові, лікувально-столові і лікувальну. Вміст солей в їдальні «мінералці» не перевищує 1 грама на літр води. Така вода підходить для щоденного вживання, вона приємна на смак і не має яскраво вираженого запаху і смаку, її навіть радять використовувати для приготування їжі. Лікувально-столова вода містить від 1 до 10 грамів солей і вважається універсальним напоєм, так як може використовуватися як столовий напій, а по мірі необхідності і як лікувальний, але її категорично не можна піддавати термальній обробці щоб уникнути втрати корисних властивостей. Мінеральна вода з максимальним ступенем мінералізації (більше 10 грамів на літр води) або з підвищеним вмістом активних компонентів — це лікувальна вода, її рекомендується пити суворо дозовано і тільки за призначенням вашого лікуючого лікаря.

Мінеральна вода: користь для здоров’я

Кожен вид мінеральної води володіє своїми цілющими властивостями. Гідрокарбонатна вода ефективна для лікування сечокам’яної хвороби та для нормалізації секреції шлункового соку. Хлоридна вода також покращує роботу шлунково-кишкового тракту і в цілому стимулює обмінні процеси в організмі людини. Її рекомендують при проблеми з травною системою. Сульфатна вода сприяє роботі печінки і жовчного міхура. Вона корисна при хронічному гепатиті, захворюваннях жовчних шляхів, цукровому діабеті та ожирінні.

У більшості ж випадків мінеральна вода має змішану структуру, що в сукупності з біологічно активними речовинами значно посилює її лікувальний ефект. До таких належать:

• залізо — перешкоджає анемії;
• йод — нормалізує діяльність щитовидної залози;
• кальцій — підтримує іонну рівновагу в організмі, впливає на процес згортання крові, корисний для кісток, зубів, м’язів і серцево-судинної системи;

• магній — регулює вуглеводний і енергетичний обмін, допомагає роботі нервової системи;
• натрій — нормалізує кров’яний тиск, корисний для м’язової системи;
• калій — необхідний для нирок, серця;
• фтор — важливий елемент зубів і кісткової тканини, рекомендується вагітним жінкам. Використовуючи корисні властивості мінеральної води, пам’ятайте, що вона також як і більшість інших продуктів має обмежений термін придатності, тому обов’язково звертайте увагу на дату розливу. Для довідки: термін придатності води в скляній ємності обмежується одним роком, а в пластиковій тарі — тільки шістьма місяцями.

Як вибрати мінеральну воду і яка краще

При купівлі мінеральної води присутня ймовірність придбання підробленого товару, щоб уникнути такого непорозуміння слід купувати воду у зарекомендували себе постачальників, у перевірених аптеках (магазинах) або безпосередньо у виробника. Крім того, завжди слід звертати увагу на етикетку і зовнішній вигляд ємності, так як у багатьох випадках по ряду ознак можна здогадатися про фальсифікації продукції. Оригінальна мінеральна вода, як правило, містить етикетку з детальною інформацією про компанії-виробника, її місцезнаходження, термінах і умовах зберігання, номер свердловини, а також час і дату зберігання. Сумлінні виробники вказують на етикетках навіть перелік хвороб, при яких показана дана категорія води. Також на ємності або кришці може бути присутнім логотип фірми.

Контрафактна продукція найчастіше містить граматичні або стилістичні помилки, розмиті і погано читані написи. На ній відсутні Гости та інформація про сертифікацію.

Мінеральні джерела є майже в кожному регіоні нашої країни, тому не обов’язково купувати дорогу воду, привезену здалеку, так як її простіше підробити. З іншого боку, віддаючи перевагу відомим маркам, таким як «Єсентуки», «Боржомі», «Шаянська», «Нарзан» і так далі, можна сподіватися на її справжність, завдяки складній системі захисту від підробок, що створюється кожним таким виробником.

Штучна мінеральна вода

Сучасні технології дозволяють створювати аналоги різних мінеральних вод, шляхом насичення звичайної водопровідної води (рідше артезіанської) мінералами, солями і вуглекислим газом. Подібна вода також відповідає ГОСТам, але за своїми властивостями не має нічого спільного з натуральної мінеральної водою, так як являє собою не активну живу середу, а якийсь розчин солей. Вона не шкідлива, але і корисної її не назвеш. Вибираючи для себе мінеральну воду, віддавайте перевагу натуральній, уважно вивчаючи етикетку і не здійснюючи її придбання у підозрілих торгових точках.

Источник

Минерализация природных вод

Минерализация природных вод. Солевой состав атмо­сферных осадков очень непостоянен. Помимо растворенных в воздухе газов ( N ₂ , С0₂, 0₂) в атмосферные осадки попадают и легкорастворимые соли различного происхождения:

1. соли водяных брызг, особенно морской воды;
2. вулка­нический пепел, обычно богатый легкорастворимыми соля ми;
3. пыль сильных ветров и особенно суховеев;
4. загряз­нение воздуха копотью в промышленных районах и газами;
5. обогащение воздуха окислами азота при электрических разрядах.

Химический состав атмосферных осадков

снеговой воды, г/л

Изучение процесса засоления атмосферной воды имеет огромное значение для суждений о формировании мине­рального состава подземных вод. Конечно, не всегда дожде­вая и снеговая вода будет иметь именно такой состав рас­творенных солей и газов. Обычно первые порции дождевой воды, особенно когда дождь выпадает после длительной засухи, довольно богаты растворенными в них веществами. В конце длительных обложных дождей дождевая вода гораздо чище.

Пресные воды, содержащие в растворе до 1 г/л угле­кислых и сернокислых солей кальция, магния, носят наз­вание вод жестких. Под именем мягких вод подразуме­ваются такие воды, в которых содержание указанных солей не превышает 0,25 г/л.

Вода при испарении оставляет растворенные в ней вещества. Так получаются в природе разнообразные туфы (травертин), представляющие минеральные отложения из вод, насыщенных различными солями (солончаки) и т. д. Многие рудные жилы также представляют выде­ления из водных минеральных растворов. Вещества, оса­ждающиеся при кипячении на стенках сосудов (паровые котлы, самовары, чайники), носят название накипи. В зави­симости от состава минерализирующих воду солей накипь имеет различные свойства: она может быть плотной (из гип­совых вод), пористой и рыхлой (из известковых вод).

При концентрации солей менее 1 г/л воду называют пресной , при 1—10 г/л — солоноватой 1—5 г/л — слабо­солоноватая, 5—10 г/л — сильносолоноватая , до 50 г/л — соленой и более 50 г/л — рассолом (рапой).Солоноватой сле­дует называть воду при содержании солей до 25 г/л. Это менее удобно для практической оценки воды: вода с содер­жанием до 10 г/л солей считается еще пригодной для водо­поя каракулевых овец.

Жесткость воды измеряется градусами жесткости. Суще­ствуют три системы градусов жесткости: немецкая, англий­ская и французская.

Одному немецкому градусу жесткости соответствует содержание 10 мг окиси кальция или 7,2 мг окиси магния в 1 л воды. Одному французскому градусу соответствует 10 мг карбоната кальция или 17,5 мг карбоната магния в 1 л воды, а одному английскому градусу жесткости соот­ветствует содержание 1 грана (64 мг) карбоната кальция в 1 галлоне (4,5 л) воды, или 14 мг/л . В России жесткость воды измерялась в немецких градусах (символ Н°). В пос­леднее время введены российские градусы жесткости: 1 гра­дус равен 1 мг экв/л CaMg и равен 2,5 Н° (немецких).

Как уже говорилось, растворимость в воде углекислых солей зависит от присутствия в воде углекислоты (а угле­кислота в ней почти всегда имеется, так как растворяется в ней вместе с другими газами воздуха). При кипячении, когда углекислота из воды испаряется, часть растворенных в воде углекислых солей выпадает в виде осадка; следова­тельно, жесткость воды при этом изменяется. Та жесткость, которая соответствует сырой воде и которая обусловлена присутствием в воде не только сернокислых, но и угле­кислых солей, растворенных при наличии углекислоты, носит название общей жесткости. Жесткость, которая устанавливается в воде после удаления углекислоты из воды (кипячением) и после выпадения некоторого коли­чества карбоната в виде осадка или накипи, носит название жесткости постоянной. Под именем временной жесткости подразумевают ту жесткость, которая представляет собой разность между общей и постоянной жесткостью. Однако жесткость вызывают не только карбонаты и сульфаты Са и Mg, но и хлориды и нитраты Са и Mg, NaCl и F ₂ 0₃.

Считается, что питьевая вода не должна иметь жест­кость выше 20° (нем.). Слишком жесткая вода вызывает в организме накопление солей (склерозы); но и совер­шенно лишенная жесткости вода (дистиллированная), по мнению некоторых врачей, также непригодна для питья, потому что она выщелачивает из организма соли и газы, а у детей, пьющих слишком мягкую воду, чрезвычайно плохо идут процессы окостенения и наблюдается рахи­тичность. Однако наблюдения над экипажами кораблей, в течение долгих месяцев находящихся в дальних пла­ваниях и пьющих только перегнанную воду, не подтвер­ждают таких опасений. Многие судовые врачи протестуют против утверждения о вредности для здоровья дистилли­рованной воды.

Жесткая вода неудобна в хозяйстве, так как в ней расходуется много мыла; овощи и мясо плохо развари­ваются, накапливается накипь в сосудах и ее приходится время от времени удалять.

Было установлено, что на разваривание бобов в разной воде требуется следующее количество времени:

Источник

Мінеральні води. Термальні і промислові води

Мінеральні води

Мінеральними називаються природні води, які мають біологічно активні властивості і у фізіологічному відношенні благотворно впливають на людський організм. Ці якості зумовлені підвищеним вмістом у воді в розчиненому стані різних хімічних компонентів чи газів або органічних речовин. До категорії мінеральних можуть бути віднесені води з підвищеною температурою та води, яким властива підвищена радіоактивність.

Таким чином, це лікувальні води, що мають важливе бальнеологічне значення. Вони широко застосовуються для лікування різноманітних хвороб.

Мінеральні і мінералізовані води не одне і те ж саме. Дуже часто високомінералізованим водам і навіть розсолам не характерні бальнеологічні властивості, тобто їх не можна віднести до категорії мінеральних. В той же час багато вод, визнаних лікувальними, мають невелику мінералізацію.

Тому всі існуючі норми, які визначають приналежність води до групи мінеральних, деякою мірою умовні. Наприклад, О. М. Овчинников пропонує визначати приналежність води до мінеральної групи за даними (вмістом газових, радіоактивних і хімічних розчинних компонентів), наведеними в табл. 1. Проте дослідник підкреслює, що вони мають умовний характер, оскільки норми вмісту окремих компонентів, які дозволяють називати води спеціальними найменуваннями: залізисті, літієві, йодисті та інші; вимагають експериментальної перевірки.

Таблиця 1. Види мінеральних вод

Компоненти	Границя між прісною і мінеральною водою	Нижня границя для найменування мінеральних вод за характером компонентів	Найменування мінеральних вод
	в мг/л	в мг/л
Вуглекислота вільна	250	750	вуглекислі
Сірководень загальний	1,0	10,0	сірководневі (сульфідні)
Еманація радію (c -1 , Л -1 )	47	135	радонові
Літій	1,0	5,0	літієві
Залізо	1,0	10,0	залізисті
Миш’як	0,1	1,0	миш’яковисті
Бром	5,0	25,0	бромисті
Йод	1,0	10,0	йодисті
Радій	-8	>10 -8	радієві
Метаборна кислота	5,0	50,0	борні
Кремнієва кислота	25,0	75	кремнисті

Найбільш цінними та бальнеологічно активними вважаються мінеральні води, збагачені газами. Тому при оцінці їх враховується значення газового фактора — відношення в об’ємних одиницях дебіту газу до дебіту води. Показник газового фактора вважається високим, якщо він перевищує одиницю.

Мінеральні води в момент їх надходження на денну поверхню мають різну температуру — від 0-4° до 100° і вище. У лікувальній практиці перевага надається тим з них, які не потребують штучного підігрівання або охолодження.

Походження деяких категорій мінеральних вод остаточно ще не встановлене. Дуже важливим показником їх утворення є гази. Наприклад, наявність сірководню і метану у воді свідчить про те, що у водоносному горизонті інтенсивно здійснюються (або здійснювалися) біохімічні процеси; вуглекислі води своїм походженням зобов’язані метаморфічним процесам, які діють на гірські породи в глибоких горизонтах літосфери; наявність азоту свідчить про проникнення в глибокі частини земної кори атмосферного повітря. Багато горизонтів мінеральних вод утворюється за рахунок вилуговування легко розчинних гірських порід та в результаті складних обмінних процесів між підземною водою та водовмісними породами.

Безперечно, у переважній більшості випадків мінеральні води є звичайними підземними водами водозного походження. Збагачення їх розчиненими солями і газами відбувається в глибоких зонах земної кори. Утворення однієї частини компонентів мінеральних вод безпосередньо пов’язане з дією магматичних джерел, другої — впливом розчинної води на гірські породи, по яких ця вода циркулює.

Як і інші категорії підземних вод, мінеральні можуть бути ґрунтовими і напірними залежно від загальних структурно-геологічних факторів. При детальному аналізі майже завжди вдається встановити джерело їх живлення, циркуляції та ділянку розвантаження.

Термальні води

— це теплі та гарячі підземні води, що виходять на поверхню землі у вигляді джерел або видобуваються через свердловини. Є води відносно термальні (температура яких вища від середньої річної температури повітря даної місцевості) і абсолютно термальні (їх температура перевищує 37°, тобто вища від максимальної середньорічної температури повітря на земній кулі і вища від нормальної температури людського тіла). Води

• з температурою 20-37° вважаються теплими або субтермальними,
• з температурою 37-42° — власне термальними,
• а понад 42° — гіпертермальними.

З точки зору практичного використання підземні води за температурними ознаками можна рекомендувати для таких цілей:

• води до 20° найбільш ефективні, для водопостачання;
• в межах 20-50° — у бальнеології і йодо-бромному виробництві;
• водами з температурою 50-75° обігрівають теплиці, парники, застосовуються вони і у бальнеології;
• підземними водами з температурою 75-100°, як правило, теплофікують міста, курорти, сільськогосподарські об’єкти;
• води з температурою понад 100° можуть використовуватись головним чином в енергетиці.

В результаті досліджень, проведених на території СРСР, встановлено, що термальні води приурочені до великих платформенних і складчастих районів. В межах платформ розташовані великі артезіанські басейни підземних прісних і термальних вод, а складчасті — характеризуються великими лінійно витягнутими зонами тектонічних утворень і розломів, які є зонами розвантаження підземних термальних вод. Циркуляція напірних термальних вод тут відбувається по складній системі тектонічних тріщин. Термальні води на території СРСР виявлені в багатьох тектонічних структурах, де знаходяться великі артезіанські басейни в кілька сот і навіть тисяч квадратних кілометрів. Ці води розкриті свердловинами в Грузії, Вірменії, Азербайджані, в артезіанських басейнах Середньої Азії, Казахстану, Східно-Європейської платформи, Західно-Сибірської низовини, Східного Сибіру, а також у районах Камчатсько-Курильської вулканічної зони.

Наближені підрахунки свідчать, що в СРСР є можливості одержати кожну добу майже 15 млн. м куб підземної термальної води, в тому числі на Кавказі, в Середній Азії і Західному Сибіру по 2,5 млн. м куб, а в Європейській частині СРСР (без врахування вод Кавказу, Криму і Карпат) — по 1,5 млн. м куб.

Глибокі термальні води Кавказу, Ставрополя, Дагестану, Закавказзя мають температуру 100-150° і навіть 200-270°, артезіанські води Європейської частини СРСР — 70-100° й іноді більше, в Таджицькій РСР — 92-94°. В Душанбе розкриті такі води з дебітами свердловин до 500 м куб/добу. Значні ресурси високотермальних вод виявлені в Туркменії. Вздовж північного підніжжя Копет-Дагу простягається так звана Копетдагська термальна лінія довжиною понад 250 км з великою кількістю природних субтермальних і термальних джерел.

У Європейській частині СРСР свердловинами розкриті термальні води на різних глибинах, з різною температурою і дебітами. Так, на території рівнинного Криму вони розкриті на глибинах від 300 до 750 м. Тут температура води на денній поверхні становить 22-89°. А у півпічно-західній частині його температура вод на глибинах 800-1400 м змінюється від 40 до 65°, на Керченському півострові на глибинах 600-1100 м досягає 34-56°. Термальні води Криму використовуються на курортах Саки та Євпаторії, а в деяких населених пунктах для бань і теплофікації окремих об’єктів. Причому дебіти окремих свердловин досягають тут 2-4 тис. м куб/добу, що свідчить про можливість і необхідність організації широкого і раціонального використання цих вод у народному господарстві Криму.

Термальні води Кавказу, Передкавказзя і Закавказзя, в тому числі Кубанського — Терського артезіанських басейнів, Ставрополля, Дагестану, Куринської депресії, Грузії і Вірменії, характеризуються високими температурами, тиском, великими дебітами і різною мінералізацією.

Багато виходів термальних вод є в Ставропольському і Краснодарському краях. Під час глибокого буріння з метою пошуків нафти і газу, в першому виявлено на ряді ділянок високотемпературні термальні води. їх з успіхом можна використовувати для потреб хімічної промисловості, для опалення і гарячого водопостачання будинків, промислових підприємств, організації парникового та оранжерейного господарства, для бальнеологічних та інших цілей.

У Краснодарському краї, на північ від ст. Ширванської, на глибині 1815 м виявлено води з температурою 90° і дебітом свердловин 2000 м куб/добу, а в Краснодарі на глибині 3000 м температура підземних вод досягає 90-100°. Виявлені запаси води уже використовуються для потреб сільського господарства і в бальнеології.

Багата на термальні води і територія Дагестанської АРСР. У Махачкалі пробурено більше 100 свердловин глибиною 1200-1500 м, з яких 40 замість нафти дали термальну воду з температурою 60-70°. Вона знайшла застосування в побуті, для обігрівання будинків, теплиць, парників, а також у бальнеології.

На території Азербайджану діють близько 1000 джерел з різною температурою. Загальний дебіт їх перевищує 50 тис. м куб. Понад 50 груп термальних джерел відомо на території Грузинської РСР, де сумарний дебіт становить більш як 100 л/сек, а температура коливається від 20 до 105°. Це значне додаткове джерело теплової енергії.

Термальні води Грузії вже давно використовуються у бальнеології. Нині налагоджується гаряче водопостачання житлових приміщень та промислових підприємств, обігрівання теплиць, тваринницьких ферм тощо.

У м. Зугдіді відкриті термальні води з температурою 90° і дебітами свердловин 30-60 л/сек. їх використовують для обігрівання і забезпечення гарячою водою промислових Підприємств та житлових будинків міста.

Великі ресурси високотермальних вод виявлені на території Вірменії, де в недалекому геологічному минулому відбувалась активна вулканічна діяльність. Загальний дебіт відомих тут джерел і свердловин становить близько 700 л/сек.

На території Української РСР, крім Кримського півострова, багаті на термальні води Дніпровсько-Донецький, Причорноморський, Волино-Подільський, Передкарпатський і Закарпатський артезіанські басейни.

Територія Середньої Азії і Казахстану — особливо перспективна з точки зору наявності термальних вод. Пояснюється це великою різноманітністю фізико-географічних, геологічних і структурно-тектонічних умов. Так, у відкладах мезо-кайнозою тут виявлено понад 40 артезіанських басейнів високотермальних вод, загальною площею близько 500 тис. км кв. У гірських районах Копет-Дагу і Великого Балхану є велика кількість джерел з температурою води від 20-37° до 50°, які використовуються для бальнеологічних цілей.

Територія Узбецької РСР також багата на родовища термальних вод. Наприклад, у Приташкентському артезіанському басейні розкрито свердловин в палеозойських відкладах і нижньокрейдових пісках та пісковиках гарячих високонапірних вод з температурою 75-80° на глибинах 1100-2435 м. Загальний дебіт басейну становить 500 л/сек. На території Ташкента виявлено гарячі термальні води з температурою до 70° в нижньокрейдових крупнозернистих і середньозернистих пісках і пісковиках.

Великий практичний інтерес викликають родовища термальних вод на території Західно-Сибірської рівнини. Розташований тут артезіанський басейн — один з найбільших у світі. Площа його — близько 3 млн. км кв. У цій місцевості термальні води залягають на глибині 1100-3000 м і приурочені до потужної товщі мезо-кайнозойських відкладів. Температура їх висока, часто спостерігаються значні дебіти і невисока мінералізація.

Поки що Східний Сибір і Далекий Схід у геотермічному відношенні вивчено нерівномірно, оскільки тут на значній території багаторічна мерзлота. Дуже часто навіть на глибині 1800 м температура підземних вод становите лише 4°. А в районах недавньої вулканічної діяльності виходять джерела термальних вод з температурою до 100°.

Особливо багаті на термальні води райони Забайкалля, де відомо понад 400 джерел з різною температурою, дебітами і величиною мінералізації. Сумарні дебіти гарячих джерел Забайкалля досягають 80 000 м куб/добу. З них 5000 м куб/добу з температурою від 42 до 82°.

Понад 100 джерел б’ють на Камчатці. Кількість тепла, що виносять тільки 10 найзначніших їх груп, еквівалентна кількості тепла, яке можна одержати від спалення 200 тис. т кам’яного вугілля. Термальні води Долини Гейзерів найбільш високотемпературні і високодебітні.

Спеціалісти визначають, що тільки на базі термальних вод джерел Камчатки можна побудувати електростанцію потужністю 150 тис. кВт, а при розкритті термальних вод свердловинами потужність такої електростанції досягне 400-500 тис. кВт. На Камчатці вже працює геотермальна електростанція.

Дедалі розгортаються роботи по вивченню і використанню термальних вод у зарубіжних країнах — Ісландії, Японії, Новій Зеландії, СІНА, Італії, Мексиці та ін. Лише в одній з областей Італії — Тоскані — на базі їх джерел працює ряд електростанцій.

Підрахунки свідчать, що кількість тепла, яке виноситься за рік термальною водою лише однієї свердловини з середнім дебітом і температурою води близько 50-70°, еквівалентна тисячам і десяткам тисяч тонн кам’яного вугілля, деревного палива або торфу. Широке використання цих джерел тепла у різних районах СРСР, особливо в районах, де паливо дефіцитне, забезпечить великий народногосподарський ефект.

У багатьох районах термальні води є разом з тим і мінеральними. Отже, їх можна використовувати і для добування різних мінеральних солей — йоду, брому, бору, літію тощо.

Перспективним планом розвитку народного господарства СРСР передбачено на базі термальних підземних вод будівництво кількох електростанцій потужністю 50-100 тис. кВт кожна; намічається здійснити теплофікацію кількох десятків міст, великих населених пунктів, а також радгоспів, колгоспів, різних курортів.

Промислові води

Промисловими водами називаються природні підземні води з певною концентрацією брому, йоду, бору та інших компонентів. З цих вод здійснюється промислове видобування солей перелічених елементів. З високомінералізованих промислових вод видобувають кухонну, глауберову солі, соду та ін. Понад 70% виробництва брому в СРСР забезпечується за рахунок підземних промислових вод. Підземні промислові води в СРСР, США, Італії і деяких інших країнах — цінне джерело для одержання йоду.

Високомінералізовані підземні промислові води приурочені, як правило, до глибоких горизонтів великих артезіанських басейнів, які в структурно-тектонічному відношенні відповідають западинам.

Як відзначалося, на території Радянського Союзу підземні промислові води поширені в девонських породах Прибалтійського і Московського артезіанських басейнів, в девонських кам’яновугільних і пермських відкладах, на великій території Волго-Уральської області, у відкладах неогену і крейди західних областей. України, у глибоких горизонтах Дніпровсько-Донецького і Причорноморського артезіанських басейнів, Дагестані, Узбекистані, Туркменії і Сибіру.

Аналіз матеріалів з геології і гідрогеології свідчить про наявність промислових вод у районі артезіанських басейнів Української РСР. Так, на невеликих глибинах у соленосних відкладах девону і пермі в Дніпровсько-Донецькому артезіанському басейні і в Донбасі, в неогенових відкладах Передкарпаття і Закарпаття виявлені високомінералізовапі хлоридні натрієві води з мінералізацією понад 50 г/л, які за існуючими кондиціями належать до групи промислових.

Источник